![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
Проект Феміnізм is... - це весела книга-комікс, що складається з двадцяти малюнків, схожих на знайому з дитинства серію LOVE IS… Фемінізм – це самій купувати собі діаманти, разом займатися домашніми справами, носити зручні туфлі... Тих, хто очікує чогось занудно-наукового, приємно здивує набір барвистих картинок на щільному папері. Будь-яку з них можна дістати з книжки і подарувати як листівку.
КУПИТИ
- постмодернізм - надто часто доводиться пояснювати, що постмодернізм, як і модернізм - це не художні стилі, як кубізм чи поп-арт, це культурна ситуація
http://zumka.livejournal.com/180824.html
*
Зумка = Злобіна Тамара Григорівна (Львів- Камянець-Подільський), куратор ЦСМ.
*
Постмодерн - это гибель философии. Что придёт на смену философии? Я вижу один путь - богословие.
В мире победившего постмодерна самой революционной идеологией является фундаментализм, а самым прогрессивным строем - теократия.
http://lord-marshal.livejournal.com/4139
9.html
З усіх ситуативних соціальних спільнот (школа, ЛАМ, магістерка, смітфастчат) винеслись кілька людей, яких я дуже люблю і з задоволенням бачу, але це формат розмови при каві чи походу в гості.
а я хочу на концерт Гоголь Борделло. Саме з кльовою тусою, щоб сидіти на травичці, говорити, слухати музику і пити пиво весь день.
І, блін, йти мені ні з ким.
пост в дівчатах написати, шолє?
Из сообщения управления контразведки «СМЕРШ» 1-го Украинского фронта: «10.11.1944 года в с. Коловерть Ровенской области был убит заместитель председателя сельсовета Веремко Василий Николаевич при следующих обстоятельствах. Ночью на квартиру Веремко вошли двое неизвестных, одетых в форму военнослужащих Красной Армии; предъявив ему документы, что они являются работниками отдела контрразведки «СМЕРШ», потребовали от него выделить в их распоряжение две пароконные подводы. В процессе беседы бандиты предложили Веремко помогать им в выявлении бандеровцев. Получив от него согласие они вывели Веремко на окраину села и там его убили, оставив записку следующего содержания: «Внимание! Такое наказание постигнет каждого выслужника, доносчика и агента НКВД, который своей подлой работой будет вредить украинской националистической революции».
Написано правду - ? В 90-х дід казав, що то напевне були нкведисти, бо говорили між собою російською.
Хлопці, сядьте-но на фоні своєї, як воно там, інсталяції, я вас сфоткаю. ну, не будьте такі серйозні! улибоооочка
ага, а тепер зробіть шота прикольне, ну шоб було видно, шо воно таке
якщо хто не вкурсі, це з нашого павільйону на Венеційській бьєнале
я можу не пити і не курити траву місяцями (весь цей час пятка сиротливо лежатиме у кутку)
я можу відмовитись від вечірки і працювати багато годин підряд
я можу навіть не пити ранкової кави
(одним словом, у мене є сила волі)
але коли до рук потрапляє хороша книжка, забуваю про те, що треба спати, планувати свій фрілансевський час й узагалі випадаю з реальності. Цього разу потрапив ДВАНАДЦЯТИТОМНИК Чехова. Його розбавив лише з гумором написаний та добре перекладений англійський роман. І я тішуся, що такі хороші і так гарно видані книжки пропонує моє видавництво!
Сміт Зеді. Білі зуби: Роман / Пер. З англ. Н. Куликової, Р. Семківа; післямова Д. Мазіна. 2009, 616 с. Ціна: 32 грн.
Чи думали ще півстоліття тому поважні британські громадяни, традиційно п’ючи вечірній чай об одній і тій самій годині, що невдовзі сусідні з ними будинки заповнять числені емігранти з Індії, Пакистану та Карибських островів? Чи могли вони передбачити, що їхні діти бігатимуть на побачення з хлопчиками-мусульманами та темношкірими дівчатками з Ямайки? Різноманіття колоніальних культур заполонило серце колишньої імперії – Лондон змінився раз і назавжди. Роман «Білі зуби» молодої британської авторки Зеді Сміт саме про цю зміну: нові голоси, звичаї, нові історії вриваються в життя старої столиці. Та попри всю глибину та інтелектуалізм, це просто цікавий і дотепний роман, сповнений гострою іронією та добрим британським гумором. Сучасний Лондон – не такий, яким ми знаємо його з підручників англійської мови, - він такий, як у романі Зеді Сміт.
Хто очевидець?
Лесин проект складається з серії великих живописних полотен, створених за мотивами спогадів діда художниці, Степана Репіна, який брав участь у ІІ світовій війні. Пряма мова очевидця включена у тіло виставки як уривки оповіді. Досліджуючи минуле за допомогою родича-провідника, Хоменко ставить запитання-рефрен проекту "Я представляю дуже особистий, суб'єктивний погляд на історію, наполягаючи на тому, що він може бути лише суб'єктивним ... Я хочу загострити питання: чи має моє покоління право на історію, до якої воно не причетне напряму?".
"Моє покоління" варто розуміти ширше за "народжені на початку 1980-х". Адже мова йде про реконструкцію минулого з інших джерел, аніж власний досвід. У відсотковому відношенні до усього суспільства живі свідки тих подій - дуже нечисленна група, отже, усі наші (українського суспільства) знання про велику війну сформовані спеціальними ресурсами - шкільними підручниками, телепередачами, пам'ятниками, святкуваннями тощо. У сучасній історичній науці є спеціальний термін для позначення цього типу знання - історична пам'ять, який коротко можна витлумачити так: сформовані відповідно до панівної ідеології варіанти репрезентації минулого, які людина вивчає у процесі соціалізації.
А. Широков, "За Родину !"
А інколи це місто викликає просто щенячий захват!
Повітряні кулі над городом у великій кількості я вже бачила. До речі, корзинка настільки маленька, що поміщається у багажник оцього гібридного джипіка - коли чекала на маршрутку, провезли ті кульки, які наді мною літали.
Але батюшку в спортивних трусах, який біжить собі вечірній крос, побачила вперше вжиттю :))
п.с. це зауваження про особливості тексту, а не про сам проект
одна пісня, а які різні емоції викликає її виконання!
http://www.youtube.com/watch?v=MwuNqcKUx
http://www.youtube.com/watch?v=a1PMzQ8Pu
http://www.youtube.com/watch?v=MFQoAaBqn
http://www.youtube.com/watch?v=w9ZiGKvOU
для тих, хто хоче політати і поплакати серед робочого понеділка
я навіть перевірила - рускі словники на "художница" відкликаються нормально
Частина-1 «Іграшку розлюбили», Олег Сусленко
мої вітання.
Однак захотілось почитати щось грунтовне про історію батального живопису, ідеологічну зумовленість мистецтва (як певного суспільного дискурсу) і добре теоретичне - про постать Героя в мистецтві ХХ століття.
може що порадите?
Дуже дуже і дуже типово:
Василь Бажай без перебільшення вважається одним з найбільш виразних майстрів живописної пластики. Він - перш за все живописець і "чистий" абстракціоніст, повністю заглиблений у стихію кольору і форми. Тому яскравий пласт вражень від його робіт – це багатство і краса колориту, різноманітність та змістовність формальних рішень. Художник за порівняно короткий час також став лідером і класиком у сфері інсталяції і ready-made об'єктів (???? єто гдє і когда?), щоправда останні декілька років зосередився суто на живописній структурі.
Василь Бажай:
- Одною з ваших робіт є опудало птаха з синьою лінією, що перетинає його. Воно виглядає дещо несподівано серед Ваших полотен. Як його слід трактувати? Як пропозицію подивитися на все з висоти пташиного польоту?
- З цим птахом пов’язана майже містична історія. Якось я їхав на машині, і він кинувся мені на вітрове скло. Звісно, після цього він був вирваний із життя – я не знаю, щ з ним сталося далі – але рештки його матеріальної суті залишилися мені. Може, він сам до мене промовив таким самовбивчим жестом? Я вирішив, що з ним слід щось зробити, щоб виконати його волю. Чому синя лінія? Ось дивіться: є річ чи об’єкт, що живе своїм життям. Він виконує якусь функцію, але раптом щось стається, і після цього його функція стає іншою. Наприклад, це функція контакту з вами через присутність тут як естетичного об’єкту. І ця голуба лінія – це те, що було, що є і те, що є над ним – не в він ньому, а воно над ним. Але це не остаточна розгадка – таємниця залишається навіть для мене.
Роман Ганкевич(мистецтвознавець):
- Що є основою творчої мови Бажая?
- Текстура, колір, форма; а передовсім – ідея. Мистецтво Бажая – це не те, що має чи може бути зрозумілим народу. Якщо на те пішло, то йому взагалі байдуже, розуміє його хтось, чи ні. При цьому він умудряється жити з того, що пише, не підробляючи всяким там розписом церков і т.д. Його роботи продаються, не так добре, як хотілось би, але за немалі суми – 25-30 тисяч євро. До речі, тепер його часто купують українці.
пояснити чи й так ясно, чому я ввела новий тег? А ще збиралась в нього інтерв"ю брати - бо хочу написати цикл текстів про старших художників. Як же про них писати то?!
"Сучасні художники бурхливі, епатажні, – як сталось, що премію отримали Ви, така тиха …?" (запитання лауреатці премії Малевича-2008 Алевтині Кахідзе)
На фоні економічних та суспільних змін останніх років мистецтво в Україні усе більше зводиться до позиції "товару", сприймається як розвага, прикраса чи статусний атрибут, навіть якщо мова йде про концептуальні сучмистецькі твори (характерним прикладом може бути специфіка ПінчукАртЦентру як іміджевої інституції українського олігарха). Премія Малевича, заснована Польським інститутом у Києві, покликана зупинити ці загрозливі тенденції та привернути увагу до критичних, вдумливих і не "видовищних" проектів. Вона присуджується за особисті досягнення, претенденти висуваються культурними установами, а великий фінансовий приз легітимує подію в очах (обивательського?) суспільства. Премія також передбачає зворотній зв’язок – художник має витратити певну її частину на реалізацію проекту, спрямувавши ці гроші на спільну користь. Така альтернативна стратегія дуже на часі, адже більшість українських галерей орієнтуються на "продавабельне" мистецтво та не мають звички платити гонорари художникам і кураторам, навпаки, часто вимагають "орендну" плату за приміщення, позиціонуючи авторів як виробників, а виставки – як спосіб продати/рекламувати свій товар (а не як можливість озвучити/критикувати певні суспільні проблеми). В цьому контексті перемога Алевтини Кахідзе не випадкова: художниця вважає, що мистецтво товаром не є, що митці – це "соціальні робітники", які допомагають суспільству осмислювати себе, а не працюють заради збагачення. Її послідовна проектна творчість (про яку нижче), а також критична[1], редакторська[2], кураторська[3] робота покликана компенсувати недоліки сучасної мистецької інфраструктури.
( Read more... )</div></div></div>
З мистецтвом інакше. Писати, що поганий проект – поганий, якось тупо, ібо й так ясно, і часу шкода. Якщо вже пишу про якийсь – значить, добрий і якісний, наштовхує на роздуми. Однак писати "хороший проект справді хороший" це також якось тупо. Тому виходить, що критикую тільки хороші чи більш-менш хороші проекти. І це не складно, адже якісні і талановиті твори містять незліченну кількість потенційних інтерпретацій, а в існування єдино правильної я не вірю. Вони пов"язані з різними контекстами, у яких їх цікаво прописувати та аналізувати.
усі карти в руки - львівські брами, теги, сміття і ширпотребно вбрані люди (на фотах - аж 2 виключення за цілий тиждень)
по камянецьки безлюдні старовинні площі, залюблені в котів дівчата та широкі київські проспекти
є ще велика річка і багато бездомних
питання мови вже якось втрачає значення